Щоб довго жити — треба бути людиною

На свято Різдва Іоанна Хрестителя відзначив солідний ювілей — 90 літ — мешканець міста Баранівки, учасник та інвалід війни Іван Базько.

Народився Іван Купріянович у цих краях — в селі Вірлі, біля Баранівки. Ще в дитячому віці на його долю випали важкі випробування: колективізація, голодомор 1932 — 1933 років. Потім — війна. Німці зайняли рідне село Івана якраз у день його 14-ліття. Тож довелося хлопцеві-підлітку та його родині сьорбнути чимало горя під час дворічного життя в оку­пації.

«У сорок п’ятому році мене призвали в армію, — згадує ювіляр. — Службу ніс у пів­нічних краях. Спершу — у Вологді, а опісля — у Ленін­граді та Мончегорську, що в Мурманській області. Служи­ли в той час сім років — тож у рідні краї я повернувся лише в 1952-му році».

А за рік Іван одружився, за дружину взяв свою ровесни­цю Ганну Кравчук із Баранів­ки. В Баранівці подружжя й осіло — збудували невелику хату, в якій народилися і ви­росли троє їхніх дітей. Ганна Созонтівна понад 30 літ пра­цювала у живописному цеху Баранівського фарфорового заводу. Іван Купріянович свою трудову біографію по­чав також з роботи на заводі — був горновим. Працював і робітником, кочегаром, а найдовше — їздовим у різних конторах. «Коней я дуже люблю, — зізнається дідусь. — Ще мій батько, коли повернувся з фронтів Першої світової війни, при­вів коня. Та навчив мене усім премудростям: як правильно обирати конка під час купівлі, як доглядати за ним. Тож я багато років залюбки працю­вав на конях, ще й вдома мав гривастого помічника».

Окрім роботи, в родині Базьків велике місце завжди займала віра. Перейнявши її від своїх батьків, Іван Купрія­нович та Ганна Созонтівна не зрадили їй навіть в атеїстичні радянські часи. Все життя вони ходили до місцевого храму в Баранівці. А главу сімейства громада віруючих у 1980-ті роки навіть обрала старостою храму Різдва Бо­городиці. Цей почесний та відповідальний послух Іван Базько ніс багато літ. Та й нині, у свої 90 років, дідусь щонеділі ХОДИТЬ на бого­служіння до церкви. А ще з гордістю розповідає, як у 1970-ті роки під час поїздки в Одесу випадково зустрівся і взяв благословіння у самого патріарха Пімена!

Головна нинішня відрада ювіляра — це його нащадки. Окрім трьох дітей, подруж­жя Базьків має сімох онуків та стільки ж правнуків. Все це — рясне гроно плодів їх­нього шлюбу, який невдовзі теж матиме значний ювілей. Адже Іван та Ганна Базьки живуть разом майже 65 літ! Іншу подружню пару в краї з таким солідним стажем тре­ба ще добре пошукати. Нині разом зі старенькими бать­ками живе їхній молодший син Василь, який в усьому є для них підтримкою та опорою.

Запитую в Івана Купріяновича про секрет довголіття — і власного, і подружнього. «А який тут секрет? Нема його, — посміхається дідусь. — Треба просто жити, Богу молитися і буди людиною». За таку просту селянську му­дрість і цінують Івана Базька його рідні, сусіди та знайомі. Між іншим, дідусь є цікавим оповідачем різних життєвих бувальщин, знавцем старо­винних звичаїв, традицій. А за свої 90 прожитих років дякує Богу та рідним, які за­вжди поруч.

Сергій БОВКУН

 

Джерело статті: газета «Житомирщина»

ТОП новости

Вход

Меню пользователя